…Така вже, бачте, доля

«Афганського» солдата…

Тому й боліти буде

 Йому завжди ця дата.

  15 лютого цього року виповнюється 29 років виведення колишнього Обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану. Так закінчилась майже десятирічна війна в новітній історії України (25 грудня 1979 – 15 лютого 1989 рр..). Через її смертельне горнило пройшли десятки тисяч українських солдат, прапорщиків, офіцерів. Точну їхню кількість встановити неможливо, оскільки призивались на службу в армію з різних населених пунктів тодішнього Радянського Союзу.

В цей день ми вирішили зустрітися з учасником тих подій, майстром виробничого навчання  нашого навчального закладу – Василем Володимировичем Делітою. Він – дуже щира, небагатослівна людина.

В ті часи, а йому виповнилось тільки 18 років, він закінчив навчальний заклад і, вже повістка. У 1985 році Василь Деліта був призваний на строкову армійську службу. Два місяці спецпідготовки в туркменському Ашхабаді. Далі – літаком в Афган, в місто Хайратон, артполк. Основне завдання – визначення координат потрібної цілі. Повних два роки воював. Василь Володимирович  постійно готував розвіддані командиру полку. Воював  у Хайратоні, південному Кундузі. Нагороджений медалью «За відвагу» , «За бойові заслуги». Також Василь Володимирович відзначений Почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Відтоді командування військової частини доручало рядовому Василю Деліті  найвідповідальніші, смертельно-небезпечні бойові завдання. І він сповна виконував кожне. 

  Василь Володимирович розповів, що за ті два роки рідко була тиша, що постійно проводились бойові  операції. Всім їм  важко було, але страху не було, мабуть, тому що були  молодими. Розказав, що значних труднощів солдатам додавали ще й кліматичні умови. Влітку – палюче сонце, постійний вітер-афганець. Скрипуча піщана пилюка, яка не давала дихати. За три метри не видно людини. Спати їм доводилось в палатках, часто у верхньому одязі. В таких незвичних умовах пройшла служба Василя Володимировича.  Зі своїми товаришами і бійцями і досі він переписується.  Спілкуючись з нами,  він  нібито заново переживав ті часи, часи незрозумілої війни. У нього за плечима залишилися болючі спогади про афганську війну. Йому пощастило повернутися живим, але він неохоче розповідає про ті далекі події…

У 1987 року Василь Деліта повернувся з Афганістану у місто Київ. Він повернувся у найгуманнішу професію – майстер-педагог. За його плечима не одне покоління учнів – фахівців своєї справи. Свої знання та вміння передає учням, розвиває в них почуття любові та поваги до обраної професії. Особистим прикладом утверджує повагу до принципів загальнолюдської моралі, справедливості, гуманізму, доброти, миру.

Усі ті, кому пощастило повернутися з тієї війни додому, знають справжню ціну мирного неба над головою, ціну життя, дружби, єдності.
Нехай же ніколи не знають війни наші діти і онуки. Нехай усі живуть у мирі і злагоді, бо вони живуть і за тих, хто поліг у афганських ущелинах, хто залишився прикутий до інвалідного візка, хто недолюбив, недомріяв, не дожив… Від усієї душі бажаємо воїнам-афганцям і їх родинам добра і щастя, миру і достатку, міцного здоров’я і довгих років життя!