Педагогічні поради батькам

Як формувати в дітей критичне ставлення
до медіавпливів

Засоби масової інформації впливають на дитину, молоду людину не тільки позитивно, а й негативно. Інформація сучасних засобів медіа, що перевантажена ідеями, руслами боротьби, конкуренції, насильства, конструює психіку молоді, навіює моделі агресивної поведінки та відчуття небезпечного життя. Значна частина батьків занепокоєна сильним потягом їхніх дітей до телебачення, відеофільмів та комп’ютерних ігор, що відволікають їх від навчальних занять, різноманітних видів діяльності, корисних для особистісного розвитку молоді, вияву їхніх здібностей. Завдяки своїй зовнішній привабливості та доступності ЗМІ “перехоплюють” у батьків виховний вплив на дітей. Внаслідок цієї конкуренції окремі батьки послаблюють свій контроль над поведінкою дітей або ж застосовують методи примусу, що вимагають беззаперечного підкорення. Така стереотипна поведінка батьків без урахування потреб, бажань дітей спонукає до більшого відчуження дітей, вияву незадоволення, агресій, гніву тощо, а також посилює їхній потяг до теле- й відеофільмів, ком’ютерних ігор тощо.

Тому дамо деякі педагогічні поради батькам щодо формування в учнів критичного ставлення до медіа впливів.
1. Створення психологічно-комфортного “виховного” середовища в сім’ї на засадах довірливої, толерантної міжоособистісної взаємодії батьків й учнів – найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей.
Важливе завдання при цьому – досягнення міри в організації контролю за діями й поведінкою учнів та надання їм прав й свобод у виборі вчинків, самоорганізації поведінки. Любов, емпатія, щирість і відкритість – головні умови створення позитивного, морального клімату в сім’ї.
2. Узгодження дій дорослих з дітьми, пошук взаєморозуміння можливі у процесі їхнього конструктивного спілкування, під час якого батьки виявляють повагу й позитивне ставлення до дитини, відкриті до її думки, приймають її незалежно від того, якою імпульсивною й афективною є її поведінка. Таке спілкування не ставить за мету звинувачувати учня в чомусь, підтверджувати його провину чи хибність суджень. Завдяки конструктивному спілкуванню батьки мають змогу вислухати і зрозуміти дитину, пізнати її мотиви реальної поведінки, роз’яснити їй суть відповідних соціальних норм, майстерно переконати в доцільності їхнього виконання.
3. Вагомим завданням батьків є вибір методів виховного впливу, завдяки яким вони прищеплюють в учнів позитивне ставлення до моральних цінностей, здобутків духовної культури, апелюють до розуму, почуттів дитини. Накази, моральні нотації, беззаперечне напучення батьків не викликають у дітей позитивний емоційний відгук, переживання зразків гуманної, доброчинної поведінки людей. Навпаки, такий підхід може породжувати у них приховану ворожість, нещирість, іноді бар’єр у прагненні до наслідування соціально цінної поведінки.
4. Заборони також не є гарантом зміни поведінки учнів і виконання ними педагогічних вимог, оскільки не забезпечують простір для їхнього морального міркування й рефлексії власних дій. Хоча вони інколи підкорюються цим настановам, їхні погляди й прагнення залишаються попередніми. Щоби спонукати учнів до дотримання соціально цінних норм, важливо, насамперед, викликати у них негативне ставлення до вчинків, небезпечних або шкідливих для суспільного життя (насильство, вбивство). Тому довірливий, відкритий до думок дітей словесний вплив дорослих дає змогу розкрити їм суть моральних цінностей, стимулює їх до власних роздумів, осмислення зв’язку окремих вчинків із життям інших людей. Логічні міркування, доводи, емоційні спогади, розповіді батьків, що виявляються в безпосередніх, ненав”язливих формах, стають зрозумілішими для дітей на відміну від наказів, вказівок, які зміст моральних ідей та норм цілком не розкривають.
5. Залучення учнів до аналізу реальних ситуацій, власних вчинків і поведінки інших, а також сцен людського життя, представлених на телеекранах, сприяє виробленню ними критичного, усвідомленого ставлення до дійсності й самих себе. Необхідно, щоби словесні дії батьків і обговорення з дітьми соціальних норм були орієнтовані на їхні інтереси й розвивалися у напрямі до особистості. Тоді з’являється спільне міркування, взаєморозуміння, а учні привчаються не до самозахисту, як це буває у процесі навчальних настанов батьків, а до того, щоб замислюватися над моральними проблемами.
6. У справі формування в дітей критичного, вибіркового ставлення до медіа-засобів, батьки, зазвичай, вдаються до методів заохочення і покарання, що зумовлюють реакції учнів, протилежні очікуванням дорослих. Якщо, наприклад, сварити дитину й не дозволяти їй дивитися телевізор або грати в комп’ютерні ігри, вона буде виявляти агресивні реакції та ще більше тягнутися до цих розваг. Покарання може бути ефективним, якщо стосується поведінки, що не стала звичною для школяра і не є залякуванням дитини. В ситуаціях, коли дитина не погоджується з вимогами батьків та виявляє агресію, варто ігнорувати таку поведінку й підкріплювати неагресивну. Саме позитивні ствердження замість постійного зауваження усіх неправильних дій дитини, підтримка навіть незначних її успіхів у напрямі вдосконалення своєї поведінки стають доцільним заохоченням моральної поведінки.
7. Виховне середовище в сім’ї визначається тим, які види життєдіяльності дітей реалізовують батьки, оскільки виховання дитини в сім’ї значною мірою залежить від того, чи вона має свої обов’язки, залучена до різних видів діяльності, що важливі для досягнення благоустрою, культурно-освітнього, морального, естетичного рівнів розвитку сім’ї. Якщо батьки не залучають учнів до різноманітних справ, тоді вони мають вільний час і не знають, як ним скористатися, тому починають захоплюватися різними розвагами, зокрема надмірним без вибору й самоконтролю оглядом телепрограм, різноманітних фільмів й комп’ютерними іграми, в яких переважає войовнича тематика, сцени насильства. Кожна діяльність володіє значним потенціалом для виховання особистості – її інтересів, здібностей, соціальної поведінки, моральних якостей тощо. Участь і захоплення дитини діяльністю збагачує її інтереси, зумовлює критичне ставлення до медіа-засобів, послаблює її потяг до змісту медіа-інформації, що не розвиває пізнавальні здібності та не навчає соціально цінній поведінці. А тому діяльність повинна охоплювати усі сфери життя учнів і батьків (праця, пізнання, спорт, художньо-естетична творчість, дозвілля) і задовольняти різноманітні їхні потреби.
8. Виховне значення діяльності залежить від процесу її організації. У звязку з цим батькам слід дотримуватися певних умов:
* викликати в дітей інтерес доцільності, залучати до неї непримусово;
* забезпечувати дітям і підтримувати їхню ініціативу, активну позицію в процесі діяльності;
* не карати дитину, ускладнюючи діяльність;
* разом з дітьми визначати мету діяльності, створювати позитивні очікування щодо її результатів та процесу організації, допомагати дітям досягти успіхів у процесі діяльності.
9. Батькам важко впливати на поведінку своїх дітей, якщо вони не привчають їх до певного порядку й дисципліни. З цією метою доцільно залучати учнів до визначення правил поведінки усіх представників сім’ї. Ці правила у першу чергу охоплюють й уточнюють конкретні дії учнів стосовно різних сфер життя в сім’ї. Вони повинні визначати обов’язки дітей, особливості дотримання режиму життя, ставлення та участь в різних видах діяльності значущої для благополуччя сім’ї. Бажано, щоб правила поведінки уточнювали час і можливості перегляду дітьми телепрограм, користування комп’ютером. Визначення правил необхідне для привчання учнів до дисципліни та формування в них умінь самоконтролю й саморегуляції поведінки.
10. Захоплення учнів медіа-інформацією, що розвиває пізнавальні інтереси, здібності, моральні цінност, допоможе нейтралізувати їхню увагу й надмірний потяг до сюжетів насильства на телеекрані чи в інших засобах масової інформації.
Тому батьки повинні проявити власну ініціативу щодо вибору програм, текстів для спільного ознайомлення разом з дітьми. Залучати учнів до оволодіння інформацією, цінною для їхнього розумового й морального розвитку, доцільно непримусово й ненав’язливо, інакше батьківські директивні настанови і вказівки мають викликати в учнів зворотню реакцію. Приклад батьків, їхнє захоплення деякими програмами чи фільмами, міркування в присутності дітей, обговорення з ними ідей, сюжетів, науково і соціально значущих, може мати вплив на дітей, заразити їх інтересом до наукової інформації, цінностей культури.
11. Для нейтралізації негативного впливу мас-медіа на поведінку дітей, розвитку в них критичного ставлення до засобів медіа батькам доцільно знати причини та мотиви їхнього захоплення тематикою насильства, що переважає в медіа-інформації.
Як зазначають науковці, потяг учнів до засобів масової інформації визначається їхніми потребами, а також набутим соціальним досвідом. Знання реальних чинників, що зумовлюють привабливість деяких ЗМІ для дітей допоможе їм внести деякі корективи у виховне середовище сім’ї для формування в дітей досвіду позитивної поведінки. Або ж батьки можуть шукати інші засоби, шляхи задоволення актуальних для дітей потреб, модифікувати власну поведінку з метою досягнення дітьми своїх цілей.
Для прикладу, деякі діти захоплюються сценами боротьби, бійок, коли один з героїв отримує перемогу, досягає лідерство серед інших. У стосунках з батьками вони також наполягають на своїх рішеннях, намагаються перемогти їх у суперечках з ними. З огляду на це можна припустити, що таким дітям притаманне прагнення до влади. Тоді батькам варто уповноважити дитину деякою владою: прислуховуватися до її думки, брати до уваги її рішення, якщо вони слушні й не суперечливі, підтримувати ініціативу у виборі обов’язків, надавати більше відповідальності у виконанні сімейних доручень тощо.
І хоч ці дії батьків не зможуть повністю відволікти дітей від улюблених фільмів, комп’ютерних ігор тощо, проте сприятимуть перорієнтації дітей на інші цінності.
12. Формування в дітей імунітету до моделей агресії, що зображуються в засобах масової інформації, нейтралізує їх негативний вплив на особистість.
Беззаперечною істиною є те, що найкращий засіб уберегти дитину від насильства на телеекранах – це вилучити сцени жорстокості, вбивства, знущання з сюжетів фільмів, телепередач, комп’ютерних ігор. Але в силу соціально-економічних причин зробити такі кроки неможливо. Тому батькам залишається “вакцинувати” своїх дітей від впливу насильства, що зображується в медіапродукції, формувати у них упереджене ставлення до агресії.
Важливо вміти переконати дітей, що агресивна поведінка шкідлива для оточення і зазвичай є виявом безпорадності та безсилля людини щось змінити в реальному житті. Однак, це треба робити. Розмірковуючи, іноді “між іншим”, виявляти власну думку або здивування щодо надуманості сюжетів на телеекранах. Бажано також цікавитися думкою дітей, пропонувати їм робити власні висновки, висловлювати свої критичні судження щодо побаченого.
Батьки можуть також залучати учнів до перегляду телепрограм, що висвітлюють технологію створення фільмів. Виступи кінорежисерів, акторів фільмів часто засвідчують нереальність, надуманість багатьох сюжетів, застосування спеціальних ефектів, що підсилюють жорстокість, насильство, брутальність у поведінці героїв, для емоційного впливу на глядача. Іноді знайомство з фахівцями (військові, представники бізнесу, медицини, правоохоронних органів тощо)на телебаченні чи в реальному житті, професійна діяльність яких зображується в засобах медіа, переконує учнів у тому, що насправді вони неспроможні до своїх фізичних можливостей, професійної етики чи закону виконувати ті дії й вчинки, що показані на екрані.
13. Якщо учні виявляють надмірну прив’язаність до фільмів, телепрограм зі сценами насильства, батькам доцільно разом з дітьми переглядати цю медіапродукцію й скеровувати їхню увагу, переживання на головні ідеї змісту, позитивні моральні вчинки, соціальні цінності, що розкриваються на екрані.
Спільні з дітьми обговорення медіапродукції привчають їх до морального міркування, усвідомлення того, що в кожній телепрограмі чи людській поведінці присутній моральний аспект, що завжди визначає їхню значущість для інших людей. Такі аналізи важливі також в тому сенсі, що вони спонукають учнів до критичної оцінки медіаінформації замість необдуманого захоплення нею, оцінки власного ставлення до засобів масової інформації.
14. Привчання дітей до творчості спонукає їх дивитися на засоби масової інформації як продукти актів діяльності людини.
Зазвичай діти ще змалку виявляють інтерес і потребу у творчій діяльності, які необхідно розвивати. Головне для батьків –надавати змогу й заохочувати прагнення учнів до творчої діяльності (малювання, ліпка, складання віршів, створення відеофільмів, власних поетичних збірок тощо). Такі нахили батьки можуть підтримувати шляхом позитивного схвалення появи первинних продуктів дітей, надання власних рекомендацій чи спеціальної літератури, що розкриває технологію творчості у певній галузі або залучення до відповідних гуртків. Створення власних творчих продуктів змінює ставлення учнів до ЗМІ, зумовлює їхній інтерес до них як результату діяльності людей. Саме обговорення технології виробництва медіапродукції переорієнтовує увагу дітей від сцен насильства, агресії до оцінки засобів, прийомів їхнього зображення.