Двадцять сім років тому, 15 лютого 1989 року, закінчилася одна із трагічних воїн другої половини ХХ століття – війна в Афганістані.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року. Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником.

Десятирічна війна в Афганістані осиротила й українські сім’ї, забравши життя синів нашого народу. Тільки у 1989 році з Афганістану були виведені війська колишнього СРСР. Тож сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто так і не повернувся до своїх матерів, дружин і дітей на рідну землю та звеличуємо їх вічний подвиг.

З  метою патріотичного виховання молоді, щоб хоч трохи втамувати біль втрати у серцях рідних, вберегти пам’ять про бойових побратимів, віддати належну честь воїнам учні ВПУ№25 м. Хмельницького разом з вихователями Наталією Іванівною Обертюк та Світланою Іванівною Площинською відвідали музей   ветеранів Афганістану.

Розповідь   Ушакова Василя Єгоровича, майора запасу, заступника голови міської спілки Афганістану учні слухали, затамувавши подих. Спогади воїнів – велика біль, але те, що ці чоловіки сьогодні серед нас, робить сильнішими усіх. Особливо в такі нелегкі часи для України.

Зараз це лише «сухі» статистичні дані, однак за цим стоять – біль, сум, трагедія…

З тих пір, пройшло досить багато часу. Однак, кожного року 15 лютого колишні «афганці» збираються біля пам’ятника загиблим учасникам бойових дій. В цей день вони одягають  військову форму і ордени, покладають квіти та згадують загиблих товаришів. А ще, для них це привід побачити один одного живими, адже  поранення, контузії та супутні хвороби дають про себе знати.

Однак, незважаючи ні на що, «афганське братство» продовжує залишатися в авангарді подій. Вони були серед перших на Майдані та знаходилися на передовій АТО, захищаючи суверенітет України та її цілісність.

Цікава розповідь Василя Єгоровича  про те, що   Афганістан залишається в нашій пам’яті не лише болем утрат, а й мужністю та героїзмом солдатів і офіцерів пройняла серця молодого покоління.

Трагічну данину сплатили наші співвітчизники в цій війні. Безсмертний подвиг і героїзм тисячі синів і дочок України, проявлений при виконанні свого військового обов’язку, назавжди ввійде в історію України жахливою трагедією. Трагедією для сімей тих, хто не повернувся, трагедією для тих, хто повернувся скаліченим, і навіть для тих, хто пройшов війну живим та неушкодженим, – це також трагедія, оскільки повернулися вони вже зовсім „іншими” людьми. Побачене і пережите на афганській землі безслідно не пройшло ні для кого.

На завершення вихователь Світлана Іванівна Площинська прочитала  авторський вірш «Афганістан» (уривок)

Афганістан, афганець, шураві,

Які далекі і незвичні для молоді слова

Тепер Донецьк, Луганськ, АТО та кіборг

-Це наші вже слова…

Але колись Афган то була біль,

 Мамів, дружин, дітей,

Тих хлопців, що ішли у бій

З такої мирної квітучої країни,

Де люди жили  всі розміреним життям

А там чужа країна, люди теж чужії.

І всюди кров, біда та смерть,

Там хлопцям було страшно теж

І гинути їм не хотілось….

І знову гинуть наші хлопці

Груз двісті вже везуть по Україні знов

Смерть, сльози, горе і війна.

І все це вже на нашій рідній Батьківщині

То час вже зупинитись й зрозуміти  нам пора ,

Що лиш насилля породжує насилля,

А люди знову гинуть і такі ще молоді,

Що їм би жить і жить  на нашій славній Україні!..

Нині знову йде війна. І, як не прикро, бойові дії тривають на території нашої країни. І участь у них разом із співвітчизниками беруть колишні воїни-інтернаціоналісти. Знову йде війна, нав’язана нам проімперськими амбіціями російських політиканів. Задум у них один ? знищити Україну. Тож молімось Богу, щоби «гаряча» точка, якою є нині схід нашої країни, якнайшвидше і назавше зникне з карти України. але знаймо, що біль та горе, принесені війнами, пам’ять про загиблих героїв нікуди не дінуться із наших душ і сердець.

Тож ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.

Прес-служба ВПУ №25

Вихователь Н.І.Обертюк