Ми не живемо в одному часі, а у трьох його вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле, яке треба осмислити та зрозуміти. Зараз країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново осмислює події минулого, особливо ті, що стали фатальними, трагічними віхами її історії. Визнання Голодомору актом геноциду є для України дуже гострим. Отож, озиратися треба, щоб пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

З цією метою для формування нової системи цінностей виховання учнів на передодні Дня пам’яті жертв  голодомору та політичних репресій, у приміщенні бібліотеки ВПУ№25 м. Хмельницького вихователем гуртожитку С.І. Площинською   був проведений відкритий виховний захід «Пекучий біль мого народу».

Вихователю вдалось донести до сердець молоді одну із найтрагічніших сторінок  історії України – голодомор 1932 – 1933 років. Учні пройнялися тим, що немає нічого страшнішого і протиприроднішого, ніж приречення на голодну смерть мільйонів ні в чому не винних осіб. Ніхто не залишився байдужим до трагедії, яка спіткала наш народ у 1932 – 1933 роках.

Створена виставка книг, фрагменти документальних фільмів, звучання скрипки (мелодія Скорика), пісні та вірші про голодомор підсилювали емоційний вплив на присутніх.

Під час заходу учні запалили свічки, а усі присутні в залі хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв сталінського голодомору.

Прес-служба ВПУ № 25

Наша пам’ять, має стати запорукою того, що ніколи не повторилися жахи тих далеких днів.

    Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатися про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому ми висловлюємо, напевне, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка: «Мертвим нікому довіритися, крім живих, – і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх погибель!»

«Усяка насильницька смерть страшна: коли розстрілюють, вішають, душать… Це триває секунди, хвилини. А вбивство голодом розтягується на тижні, місяці. Смерть від голоду – це смерть без крові. Кров не ллється, кров поступово холоне. Умирали з голоду усі: чоловіки і жінки, старі і молоді. Вимирали родинами і цілими селами»