«Ну, що б, здавалося, слова…»
Любі читачі газети «25 плюс». Хочу розповісти про незвичайний захід, що відбувся в стінах нашого з вами рідного училища. Відкриту виховну годину «Про мову лагідну мою» подарувала всім присутнім майстер-вихователь Світлана Едуардівна Клик зі своїми вихованцями. Незвичайний він був тому, що, мабуть, зачепив своєю значимістю кожного, ніхто не залишився байдужим. Шкода, що не всі учні змогли бути присутніми на такому життєво важливому уроці.
З самого початку дійства запанувала приємна атмосфера, лунала українська музика, Світлана Едуардівна вітала всіх присутніх доброзичливою посмішкою. Кожен із нас отримав невеличку емблему з написом «Я – українець (українка)». Ця атмосфера допомогла кожному вільно почуватися, взяти участь в обговоренні суспільно важливих питань. Мені сподобалося, що серед присутніх не було жодного байдужого.
Цікавою й навіть захоплюючою виявилася гра, під час якої ми шукали слова-суржики (русизми). Про унікальність української мови переконала вдала сценка «У потязі», де українець зумів на дуже яскравому прикладі довести іноземцям, наскільки багата наша рідна мова.
Та найбільше зачепив мене виступ учня 37 групи Петра Протаса. Я знаю його ще з першого курсу і з впевненістю можу сказати, що він – справжній патріот України. Він так натхненно розповідав про особливості нашої мови, про те, наскільки вона важлива в нашому житті, про власне ставлення до неї. Захопила мене його розповідь про поїздку до Києва 14 жовтня минулого року на марш слави УПА за соціальне та національне визволення. Мені дійшло розуміння того, що означає вислів «стояти за ідею». То було представлено так емоційно, що самій закортіло долучитися до такої активної громадянської позиції нашої молоді.
А виховна година загалом пройшла хоч емоційно, але якось дуже по-домашньому. Може, тому, що мовна проблема не тільки суспільна, а й дуже особиста для кожної людини.
Дарія Рудник